ГрандСір писала в себе про українську мову, про гарні твори, навіть давала посилання...Читати буду дещо пізніше, бо останні 8 годин читала з монітору книжки і очі трішки вилазять

Але не втрималась, і хочу втиснути сюди теж дуже гарну річ - думаю Сіру сподобається особливо))) - переклад Бодлера "Квіти Зла" (вибрані звісно вірші)))) на українській...Це -
щось!!! Як зауваження добавлю - ті хто дивився "Ангела" пам"ятають як головний герой в епізоді 1.13 вдаючи з себе гіда згадував Бодлера
ЛЮДИНА І МОРЕ Людино, ти повік любити будеш море!
То — дзеркало твоє; ти в розгортанні хвиль
Вбачаєш безмір свій, душевний шторм і штиль,
Не має дна твій дух і в нім живуть потвори.
Ти любиш власний глиб, темнющу ненасить,
Ти вся заслухана в душі своєї звуки,
Лиш інколи тобі від власної розпуки
Вдається відійти й забутися на мить.
Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!
О море, і твоїх не звідано скарбниць!
Нікому не дасте дійти до таємниць,
Що їх бережете так ревно й безупинно.
Але проте двобій з навзаемної мсти
Між вами точиться віками, без докори,
Бо любите ви смерть і різанину, й горе,
Борці — суперники, безжалісні брати!
читать дальшеГІМН КРАСІ
Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні —
В твоєму погляді — покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні;
Захмелюєш серця, подібно до вина.
В твоєму погляді — і присмерк, і світання,
Як вечір грозовий, приносиш аромат.
Німим стає герой з твого причарування,
І сміливішає дитина востократ.
Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля,
Йде Фатум, наче пес, за покроком твоїм;
І, розсіваючи біду чи безпечалля,
У всьому вільна ти, хоч пані над усім!
Красо! Ти по мерцях ступаєш без мороки,
Злочинство, ревність, жах — то наче золоті
Коштовності, твої чарівливі брелоки,
Що витанцьовують на твому животі.
Коханець зморений, що пригортає милу,
Що кволо хилиться й зітхає раз у раз,
Нагадує того, хто сам свою могилу
Вкриває ласками у свій вмирущий час.
Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворо вибредна, страхітлива й свята,
Як до безмежностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх, відчиниш ти врата!
Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!
ТАНЕЦЬ ЗМІЇ
Люблю дивитись, любко мила,
Як плоть твоя блищить,
Немов тканина срібнокрила,
Де є ще й злотна нить.
В твоїм волоссі, наче в морі,
Де води запашні,
Де хвилі темні й неозорі —
Бурун на буруні —
Моя душа, що прагне плавань,
Знімається з кітви,
І напинає понад гавань
Вітрила-рукави.
Твої зіниці — не безодні,
Де видно втому й жаль,
А дві коштовності холодні,
Де золото і сталь.
Вигиниста і тонкорука,
Ти станом повела,
Ти йдеш — танцює так гадюка
На кінчику жезла.
Немов голівка слоненяти,
Дитинна голова
Хитається твоя — пізнати
Недбалість божества.
Ти йдеш, мов корабель в негоду,
Як хвиля б'є скісну,
І він. хитаючись, у воду
Бортами порина.
Коли твоя п'янлива слина
До берега зубів
Підходить, наче безупинна
Вода з льодовиків.
Хмелію в ніжності й покорі,
Неначе од вина,
Що сипле в серце ясні зорі —
Аж до самого дна!
ВАМПІР
О ти, що, мов удар ножа,
Ввійшла в мої скорботні груди,
Настирна, як осіння мжа,
Міцна, як демон, повна злуди,
Прийшла, щоб мій нещасний дух
Перетворить на власне ложе!
Ти на мені, немов ланцюг
На каторжникові,— не може
Розпастись він, хоч як би пік;
Ти так жереш мене ненатло,
Немов черва гидотна падло,--
О, будь же проклята навік!
Просив я крицю та отруту --
Допоможіть мені, зніміть
З душі неволю чорну й люту!
Та мовить меч і каже їдь:
О дурню, ми тебе звільняти
Не будемо, запам'ятай,
Не гідний ти того, щоб мати
Свободи благородний рай!
Бо ти така, нечесна віра,
Без рабства й днини б не прожив...
Цілунками б ти воскресив
Студений труп свого вампіра!
СПОКУТА
О Янголе блаженств, чи ви спізнали муки,
Докори совісті, нудьгу, ридання, страм,
І жахи неясні, що серце пополам
Вночі нещадно рвуть, неначе жертву круки?
О Янголе блаженств, чи ви спізнали муки?
О Янголе добра, чи лютість ви спізнали,
Ненависті вогонь і сльози гіркоти,
Коли пекельний збір сурмить глашатай Мсти
І воями стають всі наші ідеали?
О, Янголе добра, чи лютість ви спізнали?
О Янголе снаги, чи ви були в лікарні,
Де попід мурами Гарячка йде хмурна,
Губами рухає, вся біла, як стіна,
Накульгуючи йде крізь видива примарні?
О Янголе снаги, чи ви були в лікарні?
О Янголе краси, чи темних зморщок сіті
Вже виявляли ви на ясному чолі,
Чи бачили ви страх самопожертви в млі
Очей, що нам були найкращими на світі?
О Янголе краси, ви знали зморщок сіті?
О Янголе життя і щастя, і розмаю,
Вмираючий Давид хотів би смерть збороть
Тим чаром, що дає твоя чаклунська плоть,
А я лиш молитов твоїх сяйних благаю,
О Янголе життя і щастя, і розмаю!
ПІСНЯ ПОПОЛУДНІ
Не ангельський ти маєш вид,
Чаклунко з чорними очима,
Знадлива і непощадима,
Лукава, наче сто єхид,
Я божествлю тебе, кохана
Пустунко, пристрасте, жаго;
Так жрець обожнює свого
Жахного ідола і пана.
Ти — дивна таїна краси,
Божественна в самій поставі.
Ти маєш коси кучеряві,
Що пахнуть, як поля й ліси.
О німфо темна, чорнокрила,
Твій чар — то вечора блават.
Іде від тебе аромат
Як від гарячого кадила.
Який п'янкий з тобою гріх,
Моя нестомлива богине,
Устав би й мертвий з домовини
Від пестощів і ласк твоїх!
Ти позами любовне ложе
Дивуєш, в'єшся, як вогонь.
Мойого тіла темна тонь
Твого вогню вмістить не може.
О, страшно спрагу й ненасить
Втоляєш ти, моя кохана;
Твій поцілунок, наче рана,
Ласкаво й трепетно болить.
Мене ти роздираєш ніжно
І в серце дивишся мені,
Як зірка, що на вишині
Виблискує блакитно-сніжно.
Тобі під ноги я кладу —
Під черевички із атласу —
Свій дар, життя малу прикрасу
І долю, як алмаз, тверду.
Ти — дні мої печальні й сірі
Сліпучим сяйвом пойняла,
Ти — спалах щастя і тепла,
В моєму чорному Сибірі.
СОВИ
Під тисом, як чужі богове,
У прихистку сидять собі,
Втупивши в далі голубі
Червоне око, мудрі сови.
Вони міркують. Доки тінь
Меланхолійної години
На них під вечір не нахлине,
Не зрушаться з хитких сидінь.
Мислителя вчить їхня поза
Боятись руху, бути поза
Безладним шумом суєти.
Хто п'яний від несупокою,
ровинен кару понести,
Бо прагнув тінь піймать рукою!
МОГИЛА ОКАЯННОГО ПОЕТА
Хмурної ночі, серед хвищі,
Із милості християнин
Ваш труп зариє на смітнищі,
За хламу купою, під тин.
Яснітиме в нагорнім світі
Небес блакитних течія,
А там павук плестиме сіті,
І виведе зміят змія.
І чутимете ви ночами,
Як виють жалісно над вами
Вовки, собаки, чаклуни,
І як змовляються злодії,
Як старці бавляться й повії,
І як кохаються вони.
МОЛИТВА ЯЗИЧНИКА
О, не вгамовуйся, любове,
Зігрій мене в своїй жаді!
Дай серцю палахтіння нове!
О пристрасте, моя богине,
О вогне з підземельних ям,
Дай полум'я душі, що гине,
Верни життя в спустілий храм!
Будь королевою для мене!
З'явись у вигляді сирени,
У масці з плоті або в сні
Містичному яви мені
Своє обличчя невідоме,
О пристрасте, гнучкий фантоме!
НЕПОПРАВНЕ
I
Ідея, Форма, Суть із Неба
Упали в Стікс — у каламуть;
Свинцеві хвилі їх несуть
В безкрайні сутінки Ереба;
Необережний мандрівець,
Що вже спізнав потворства чари
І западається в кошмари,
І борсається, як плавець,
І бореться — о скорбна доле! —
З безмежним виром, що кипить,
Накочується і за мить
Вкриває тьмою суходоли;
Сліпець, що прагне утекти
З місцини, повної рептилій,
Тримаючи в руці безсилій
Ключі від світлої мети;
Нещасний, що краєм безодні
Ступає в темряві — один —
І чує клекоти глибин,
Де ждуть потвори химородні,
О, вирячивши із темнот
Великі фосфоричні очі,
Ще більш стемнили темінь ночі
І прірви безконечний рот;
Лодь, піймана скрипучим льодом
На полюсі, яка з зими,
Із кришталевої тюрми
Не може вийти жодним ходом;
Це образи біди! Одна
Прочитується думка з цього:
До діла лютого і злого
Великий майстер Сатана!
II
Ти, Душе,— дзеркало, світіння,
Задивлене в свою глибінь,
Колодязь Істини, де тінь
Вкриває зірки мерехтіння;
Ти сатанинського крила
Маяк і благодать лукава:
Єдина втіха наша й слава —
Тортури совісті від Зла.
ДО РУДОЇ ЖЕБРАЧКИ
Дівчино, дитя кохане,
Крізь твоє лахміття рване
Видно стан твій чарівний,
Раю мій!
Вбогому поету милі
На твоїм чудовім тілі
Безліч родимок рудих,
Як на гріх.
Ти ступаєш бездоганно
Королевою з роману,
Без котурнів ходиш-бо,
А в сабо.
Мала б ти вбрання придворне,
А не рам'я це потворне,
Щоб спадали згортки шат
Аж до п'ят;
Не світили б анітрохи
Порвані твої панчохи,
А блищав би гардероб
Від оздоб;
І твої чудовні шати.
Нас манили б раювати
Розкішшю палких грудей
І очей;
Чула б ти німе благання
Збутись навісного вбрання,
Відганяв би пустунів
Ніжний гнів;
Перли й запашні букети,
Славного Белло сонети,
Все, що мога в дар нести —
Мала б ти;
Римодряпи-віршороби
Майстрували б милі спроби;
Всіх би твій скоряв навік
Черевик;
Не один сеньйор стражденний,
Не один Ронсар натхненний
Кралися б у твій альков
Знов і знов!
Поцілунки, мов лілеї,—
Знаки милості твоєї;
Не один би тішив трон
Твій закон.
— Але жебраючи йдеш ти,
Вбога, втомлена до решти;
Серед зимних роздоріж
Ти стоїш,
Там, за склом — срібло нужденне;
Ти скарбів не жди від мене,
Адже й сам я не багач,
О, пробач!
Без коштовного завою
Досконалою красою
Світиться твій стан худий,
Раю мій!
ТАНЕЦЬ СМЕРТІ
Подібна до живих шляхетністю постави,
З букетом у руках, зухвало-визивна,
З недбалим поглядом, і стан її кощавий —
Екстравагантної кокетки худина.
Чи тоншу тадію якась красуня має?
Владарного вбрання нестриманий потік
На ніжку падає суху, котру стискає
Прекрасний, наче квіт, маленький черевик.
Оборки, що тремтять у неї на ключицях,
Немов на скелищі грайливий водоспад,
Цнотливо бережуть од пересудів ницих
Приховану красу страшних її принад.
Глибінь її очей — пустельна тьма віддавна,
А череп, де квітки скрашають гарно лоб,
На шиї кістяній похитується плавно.
О чари небуття під безумом оздоб!
Карикатурою назвуть тебе, гадаю,
Коханці-неуки, п'яні від жаготи,
Та безіменну я красу кістляву знаю,
Мені, видющому, смакуєш добре ти!
Чи ти прийшла, щоб знов урвати на півслові
Святочний шал життя? Чи, може, давній гріх,
Остроги даючи твоєму кістякові,
Довірливо жене тебе на шабаш Втіх?
Під голоси скрипок, між свіч перегорілих,
Стлумити прагнеш ти глузливий свій кошмар?
Чи ждеш, щоб оргії на мить охолодили
В сердечній глибині твоїй пекельний жар?
Страшні колодязі глупоти й самовтрати!
О перегонний куб, де болі навісні!
Крізь ребра випнуті — твої, безноса, грати —
Я бачу аспида, що в'ється в глибині.
По правді, я боюсь; твоє кокетування
Не досягне мети, що гідна цих завзять.
Тут, поміж смертними, хто чує глузування?
Принадливі жахи лише міцних п'янять!
Де можуть,сіють млість очей твоїх темноти,
Що повні злих думок, і гурт танцівників
Не годен стежити без жовчної нудоти
За вищиром твоїх усміхнених зубів.
Хто не бував, однак, в обіймах у скелетів
І хто не куштував могильного коржа?
Що нам до пахощів, убрань і туалетів?
Хто цим погордував, мабуть, себе вважа
Чудесним красенем? Звитяжлива лахудро!
Хай клякнуть, чуючи тебе, танцівники!
Скажи їм:
«Хоч лице вам криє фарба й пудра,
Ви смертю пахнете! Нудотні кістяки.
Ви, денді ваплені, змарнілі Антіної,
Плішивий сибарит і сивий ловелас!
Необоримий ритм заглади всеземної
У свій танечний круг затягує і вас!
Від Сени зимної до Гангу ви, веселі
Стада, йдете в підскок, і щастя кожен зве,
Хоч ангельська сурма, діру пробивши в стелі,
На вас наставлена, як дуло бойове!
Сміхотне Людство!
Смерть під кожним небокраєм
Вдивляється в твою безумну крутію
І, миром дорогим напахчена, мішає
До всіх твоїх щаленств— іронію свою!»
зроблено явно для того, щоб виклати непереборну огиду до рідної мови Є легший спосіб:в додаток до шкільної програми примусово-безваріантно вимагати вивчити на пам"ять більш ніж половину"Кобзаря".
При моїй пам"яті на рифмовану інформацію,я його і досі не забула
Типове прокляття всіх, хто вміє малювати - Шевченко і ЛесюУкраїнку я зображала разів дванадцять.Обох.Любий тризуб - взагалі незліченну кількість разів.Цікаво було вчитись))).
Ще у старших класах ввели цікаву новинку - перед початком занять слухати гімн України - ні, у нас до такого ідіотизму не дійшли, слава Богині. Але от так подивитись як намагаються прищепити підростаючому поколінню патріотизм...не знаю, чи це в чиновників геть мізки відмовили, чи це робота ворожих спецслужб, але ефект іде прямо протилежний.
Типове прокляття всіх, хто вміє малювати - Шевченко і ЛесюУкраїнку я зображала разів дванадцять.Обох.Любий тризуб - взагалі незліченну кількість разів.Цікаво було вчитись))). - а я на уроках всілякі завитушечки і абстракції малювала