Напевне мені потрібно взяти приклад з Корелії і знести якусь стінку в нашій квартирі. Раптом і в нас є вмурованний труп (що звісно навряд-чи, дім-то панельний). Або ж у нас в квартирі теж є привид Деніс. Тому щось вже не один раз що просто так падає. Наприклад квадратна коробка з чаєм, що спокійненько стояла на столі раптом завалюється на бік. Злітають газети і журанали зу столу (при всіх зачинених вікнах). Вночі або під вечір можна чітко почути (і це чула не одна я, мама чула теж, просто не звертала уваги, поки я прямо не заявила про це. Тато чув, але йому як то кажуть "ноль на массу"), як ніби злегка щось поклацує, дуже схожий звук на дотик до клавіш клавіатури і на їх нажаття, але не до кінця. Чітко теж чути, і теж коли або в домі хтось один, або коли всі тихенько сидять, бо заморені, або вже ввечері, як починає видавати дивні звуки триляж. Схоже на ті звуки, які він видає, коли об нього спираються. Декілька раз самі собою починали закриватись двері між кімнатами. Коротше якийсь дурдом. Нічого особливого, але трішки вже набридає. Коли ми сюди тільки-но переїхали, тут взагалі була якась нежила атмосфера. А ще тут в один із перших тижнів нашого тут проживання трапилась взагалі дуже моторошна містична історія Почалось все з того, що батьки повернулись з дачі і, як завжди, притягнули гору всілкої всячини, яку потрібно було якнайшвидше переробити, щоб вона не зіпсувалась. І от на другу ніч я прокинулась від дивних звуків, щось схоже на хлопання, але не воно, більш слабке. Я прислухалась. Через деякий час звук повторився, вже сильніше. Вставати була неохота (це ж вилазити, з теплого ліжка в холодне, бо ще не топили, приміщення, нащупувати босими ногами на голому полу капці, брести до перемикача, включати світло, а потім ще й шукати джерело хлопання...та ну його к бісу!), я подумала і вирішила, що нічого страшного, повернулась на інший бік і заснула. Ранком згадала про хлопання, подивилась на кімнату, нічого такого не помітила і забула. Наступна ніч. Та ж ситуація, тільки замість хлопання було вже хлюпання. Я матюкнулась, намацала капці, кілька разів перечепилась об ще не розібрані речі, бо переїхали недавно, ще не освоїлись, включила світло і злим поглядом окинула кімнату. Нічогісінько. Пройшлась. Теж нічого. Звуки як назло стихли. В роздратуванні вимикаю світло і лягаю спати. Не встигаю заснути, як чую якесь чавкання. Мені вже стає моторошно. Знову встаю, намацую капці, вмикаю світло, перегладую ті частини квартири, які вільні і нічим не заставлені. А-ні-чо-гі-сі-нь-ко!!! Лягаю спати. Засинаю. Крізь сон чую знову хлопання. Мені трішки моторошно, але вставати знову не хочеться і я засипаю остаточно. Зранку заганяю батьків на кухню, подалі від дверей - щоб не висміяли і відразу не повтікали - і розказую їм про цю ситуацію. Тато як завжди не вірить: "Мало що тобі приснилось!" Мама хмикає і каже що провірить. Татко теж хмикає і йде на роботу. Я йду в школу. Приходжу додому, мама каже, що подивилась, ніби нічого такого немає. Може мені приснилось? Не приснилось, відповідаю я. В кімнаті вже тепло - включили опалення. Знову ніч. Хлопання-хлюпання чути чітко і виразно. В мене не витримують нерви, я включаю світло, вриваюсь до батьків, витягую їх з ліжка, випихую в мою кімнату, говорю помовчати і послухати. Після їхнього бурчання і кількох хвилин очікування знову роздаються ці звуки. Батьки перезираються, стряхують сон і починають шукати. От представте собі цю картину: третя ночі, кругом темно, лише в нашій квартирі зі всіх навколишніх домів горить світло, а по самій квартирі шниряє три напіводягненні, сонні і злі від того що їх побудили людини. Вони шукають ЦЕ! Уявили? Так от, через кільки хвилин такого шниряння і пересування всього що совалось, мама роздається диким криком, в якому легко учувається всесвітня лють. Ще за хвилину з-під сумок, які вже порядком перемішали в кучу в процесі пошуків, дістається банка. Банка з чимось незрозумілим. Банка з-під батареї. Яка на цю ніч стала гарячою. Банка, закрита пластиковою кришкою. З банки тече щось липке, з дивним запахом і кольору прозоро-червоного. Я дивлюсь на це з цікавістю, тато - з винуватим видом. Після півгодинного крику мами, калина була переміщенна в іншу посудину, тата нагородили шваброю і сказали все витерти, попутньо висказавши все що думають про його склероз, а мені таки розказали в чому річ. Виявилось з дачі, в числі всього іншого, привезли перероблену калину. Яку сказали таткові вийняти з сумки з всілякою нормальною городиною, типу горіхів, і поставити в холодильник. Щоб не забродило. У татка склероз і він благополучно про це забув. Калина почала в теплі бродити і хлопати кришкою, вилазячи на волю, а потім ще й включили опалення і процес взагалі пішов по повній....
Коротше, так, не квартира у нас, а справжнісінька містика. Хоча той випадок зовсім не пояснює чому, поки я це писала перекинувся горщик з кактусом, який стоїть на цьому місці, без всіляких пересувань ось уже як півроку.....